«Хай їм грець!». Пригоди в материковій Елладі. З елементами тайм-менеджменту — Jā, tie ir grieķi! Piedzīvojumi kontinentālajā Grieķijā. Ar laika vadības elementiem

Ідея відвідати восени материкову Грецію виникла ще в середині літа, коли статистика по короновірусу йшла на спад, країни Європи відкривалися для туристів з України одна за одною, і здавалося, світ ось-ось повернеться в допандемійні часи… Але чутки про штамм «Дельта» тим часом ставали все більш тривожними, і десь на підсвідомості підкрадалась думку, що за місяць-два, коли літо скінчиться, а учні та студенти знов сядуть за парти, Європу накриє нова хвиля, і «туристичні гайки» знову закрутять.

Подорож у Грецію в цьому випадку виглядала однією з найменш ризикованих (з огляду можливого закриття кордонів через карантин в переспективі кількох найближчих місяців), оскільки найпершою з країн ЄС почала впускати українців (з 14.05), ще до офіційного занесення України до «зеленого списку» ЄС. Другою з найменш ризикованих видавалась подорож в Іспанію (Іспанія, разом з Естонією та Бельгією, в середині літа взагалі почала впускати українців без тесту та вакцинації, але станом на середину жовтня залишилась і цьому аспекті єдиною…). І що об’єднує ці дві країни , на мою думку – їхня економіка  чи не найбільше серед інших країн Європи залежить від туризму і свої кордони для громадян України вони закриють останніми…

Квитки купував наприкінці липня-на початку серпня, тобто за 2,0-2,5 місяців до подорожі. Рейс Київ-Афіни обійшовся в 1539 грн з особи, зворотній Салоніки – Київ у 29,99 Є. З останнім абсолютно вгадав, це було «цінове дно», надалі ціна знаходилася в діапазоні 45-55 Є, а от із першим виявилося складніше – надалі ціна на цей рейс «стрибала» від 800 до 2200 грн. Тут не вгадаєш…

Спочатку планували 7 ночей в Афінах (в одному з готелів на узбережжі) та 4 ночі в Салоніках, з одноденними виїздами в Дельфи, Метеори та до гори Олімп. Але 25.08.2021 уряд Греції оприлюднив обмеження з 13.09, згідно яких переїзд громадським транспортом з однієї області Греції в іншу можливий або за наявності свідоцтва про вакцинацію, або за наявності негативного результату ПЛР- або антиген-тестів. Програму довелося швидко перероблювати: зменшили на 1 одну ніч перебування в Афінах та Салоніках, натомість додали 2 ночівлі в м.Каламбака (що знаходиться найближче до Монастирів Метеора). Рейси потягів підбирали так, щоб встигнути в 48-годинний проміжок часу, який дозволяє дія антиген тесту.

Летіли, як я вже згадав вище, авіакомпанією Wizzair, з добряче підзабутого аеропорту «Жуляни» (в 2020-2021 літали через Бориспіль). На відміну від вітчизняних «duty-free», які, якнамене, не вражають ні асортиментом, ні цінами, «жулянський» здивував наявністю німецького бренді «Aisbach» по 18 Є за літр. Для порівняння, в віденському дьюті купував такий самий напій два місяці тому по 10,70Є за 0,5 л. Єдина незручність – у скляній пляшці, яку не дуже зручно возити з собою при великій кількості переїздів. Отже, рейс був вечірній (18:30 – 21:05), виліт затримали на півгодини, в Афінах сіли з такою ж часовою затримкою. По прибуттю, всіх пасажирів нашого рейсу службовці аеропорту скерували на безкоштовний антиген-тест. Одразу після якого, не чекаючи результатів, всі пішли до прикордонників. Прикордонники взагалі не ставили жодних запитань, абсолютно механічно відсканували паспорти і так само механічно їх проштампували.

Далі був досить довгий перехід до виходу №5, біля якого зупинявся потрібний нам автобус Х96. Серед нескінченої черги магазинів та точок оренди авто, яскраво вирізнялася крамниця з яскравою і вельми знайомою назвою «ПЕРІОДІКА». Як ви вочевидь здогадалися, в ній продавалися газети та журнали. Але вони цікавили мене в другу чергу, а в першу – можливість придбати безлімітний проїзний квиток на міський транспорт на найближчі 5 діб. Але спіткала невдача – їх тут не продавали. Забігаючи наперед, скажу, що потрібні квитки вдалося купити в автоматах на зупинках трамваю Афін. А ось і наш автобус Х96 (ходить 2 рази на годину вдень і 1 раз на годину вночі, квитки продають тільки у кіоску на зупинці, раніше ще й водій продавав, але нині через відомі обмеження, кабіна водія огороджена плівкою і входу/виходу на передні двері немає). Вартість проїзду 5,50Є (в мій минулий приїзд в Афіни 2016 року, вартість становила 6Є).

Їхати до нашого готелю близько 40 хвилин, виходити на зупинці “3th Kalamaki”, далі повернути назад, йти вдовж променаду проти руху автобусу і на 5-му повороті повернути ліворуч. Ця вулиця мала якусь нетипово-дивну для Греції назву «Fan Vaik» (як на мене, дещо в’єтнамський акцент, що означає – не уточнював), але головне, що на ній знаходився наш готель! Готель «Nefeli Hotel Alimos», сучасний, новий, з ліфтом:

Готель "Nefeli Hoteli Alimos"

Є все необхідне, в т.ч. холодильник, фен, маленькі флакони з гелем для душу та дезинфектором для рук. Якщо дістанеться номер з вікнами у двір – буде тихо, якщо на вулицю – трохи гамірніше. Адже навпроти школа. Але наврядчи шкільне різноголосся завадить Вам відпочивати, адже заняття починаються з 8:30, а сніданок у ресторані готелю – з 7:30. Сніданок через карантинні обмеження з 13.09 був переведений у континентальний формат: кожному постояльцю видавався ланч-бокс, що містив сендвич, варене яйце, солодку булочку та яблуко. Чай, кава, сік та молоко необмежені. Деякі туристи приносили с собою в ресторан їжу і навіть (міцні!) напої на сніданок – персонал на це уваги не звертав.

До моря від готелю – близько 200 м, але треба перейти через автостраду пішохідним переходом і трамвайну лінію. Там же на зупинці трамваю, в автоматі можна купити одно- та багаторазові квитки на міський транспорт. Я вибрав безлімітний «5 day tickets» за 8,20Є. Оплата лише платіжною карткою. При першій поїздці треба валідувати в валідаторі в салоні, від дати і часу валідації відраховується 120 годин, протягом яких він діє. Частину прибережної лінії займає дрібногальковий пляж (частково безкоштовний, частково – платний), та набережна з парком та лавочками:

В парку є кілька кафе (не всі з них працювали через вже низький сезон, та кінотеатр під відкритим небом (теж вже зачинено). Цей район Афін називається Alimos (Алімо). Навпроти на набережній кілька кафе (особливо сподобалась «Riviera») та ресторан мексиканської кухні «Penarrubio» (не відвідували). Кілька слів про супермаркети. В Афінах вони поділяються нак етнічні (LiDL – Німеччина, Carrefour – Франція, MyMarket – Австрія, InterSPAR - Австрія) та місцеві (Склавенідіс, АВ, Bazaar). Якнамене, найнижчі ціни в LiDL та Склавенідіс.  Найближче до пляжу MyMarket – всього один квартал. Хвилин 15 по паралельній вулиці – Склавенідіс. Дуже здивували високі ціни на овочі та фрукти (здавалось би, Греція – аграрна країна): виноград – від 2,7 Є/кг, ківі – від 3,5 Є/кг, гранат – від 4,5 Є/кг, помідори  –  від 3Є/кг. Така ціна як у вказаних мережевих супермаркетах, так і в маленьких овочево-фруктових крамничках :-( Значно краще ціни на сільськогосподарських ринках, але в яких місцях вони працюють і за яким графіком – невідомо, в середмісті знаходили їх двічі, на узбережжі – жодного.

В один з днів відпочинку з’їздили в дуже цікаве місце – парк «Flisvos» (трамваєм номер 4) . Парк дуже зелений, що дещо нетипово для Афін, має багато зон для активного відпочинку (мотузкодром, поле для гольфу, корти для тенісу тощо), а далі поступово переходить у величезну «Flisvos Marina». Хто не знає – «Marina» - це стоянка для яхт. Вхід вільний, хоча охорони дуже багато, фото робити можна. Яхт – незліченна кількість:

Найпоширеніші прапори (після різноманітних офшорних островів ) – Мальта та Австралія. Хоча зустрічались Польща, Аргентина, ПАР, Німеччина.

Для прибулих на яхтах гостей – подбали про будь-які зручності – є велика кількість ресторанів (з вельми високими цінами), готель і навіть банкомати:

Поруч – пароплав-музей (початок ХХ ст.):

Вхід вільний, але я не заходив. А трохи далі – кілька огороджених причалів, біля яких пришвартовані екземпляри національного Морського Музею Греції: військовий крейсер «Авероф», копія середньовічної  гребної галери та ще кілька пароплавів початку ХХ ст. Вхід до музею платний – 3 євро, графік роботи дуже не зручний: з вівторка по п’ятницю з 9 до 14, з суботи по неділю з 10 до 17, понеділок вихідний. Кілька слів хочеться сказати про Крейсер:

Корабель дійсно унікальний, рік побудови – 1910, брав участь у I та II Cвітових Війнах, але що найбільш неймовірно – він досі на ходу! В 2020 році він здійснив перехід з Салонік в Афіни на власних двигунах, без буксирування!

Цей район Афін називається Паліо Фаліро, якщо ви хочете оглянути його трохи більш детально – то головна його вулиця Alexandrou , починається трохи далі від зупинки «Flisvos», орієнтир – будівля «ALPHA»-банку (це не російський «Альфа-банк», як ви могли б подумати, ця фінансова установа тривалий час працювала в Україні під брендом «Astra-bank»)

Вулиця неширока, але довга, будинки нові, 6-8 поверхові, абсолютно всі перші поверхи зайняті різного роду крамницями або кафе, є навіть книгарні. Що здивувало на балконах деяких будівель ще при будівництві пердбачені місця для барбекю разом із витяжками (увага на конструкцію з літерою «М»):

Що дуже порадувало – це величезна кількість лавочок для відпочинку, буквально через кожні 50 метрів. Кінцевою метою прогулянки по Alexandrou – було відвідання магазину LiDL. Багато німецьких товарів.  На набережній в цьому районі розташовані дорогі готелі.

А з самої набережної відкриваються чудові види на місто Пірей та як завжди неповторні в Греції види на захід сонця:

Двічі виїзжали в центр Афін, трамваєм №5, його кінцева зупинка безпосередньо на площі Сінтагма (це, як відомо, центральна площа Афін). На Акрополі я вже був, тому вирішили прогулятись по двох центральних торгівельних вулицях –Ermou та Metropolitos. Той день, 13 жовтня, виявився дуже теплим, (взагалі перші три дні відпочинку радували теплою сонячною погодою +21…+22 С, далі стало складніше) туристів в центрі було досить багато, зокрема франкомовних. На Ерму Відвідали місцевий H&M (ціни гуманні, зробили деякі покупки, хоча як виявилося, справжній шопінг в Афінах – зовсім не там).

Прогуллючись, дійшли до станції м.Монастираки. Там, як і 5 років тому розташовувася продовольчий ринок, щоправда площа його суттєво зменшилася – з усіх боків на нього наступали столики різних кафе. Враховуючи, що було вже близько першої години дня – то ринок майже розійшовся, але цін тих продавців , що залишилися, відверто порадували: ківі – 1Є/кг, виноград 1.0-1.4 Є/кг, сливи 1Є/кг, гранати 1.4Є/кг, фініки 1 Є/кг. Вирішили там же і пообідати: мусака (овочево-м’ясна запіканка) та сулавакі (4 шашлики) обійшлися в 16Є. Як для туристичного центру міста – то нормально.

Назад повертаємося по вул. Метрополітос. Домінантну роль на ній займає Кафедральний Собор (в 2016 році був на реставрації), зараз просто вражає:

Здивувало, що в Соборах Грецької Православної Церкви є сидіння. В ПЦУ, нажаль, немає.

Близбку опів на третю, повертаємося на Сінтагму ( на шляху до цього бачили як в місцевий KFC та Germanos озброєна (!) охорона пропускала відвідувачів за пред’явлення документів про вакцинацію. Не міг собі уявити, що за три тижні таке відбуватиметься і в Києві!). На Сінтагмі є декілька великих сувенірних кіосків, в одному з яких продаються великі календарі на 2022 рік з видами Греції. Всього по 3 Є. Раптом на цьому ресурсі є ще хтось, хто любить привозити з мандрівок календарі на наступні роки. Але знамента площа Сінтагма, ясна річ, не цим. Як відомо, на ній знаходиться будівля Парламенту Греції, біля якої, як відомо, щогодини відбувається зміна почесної варти. Фото цієї неординарної події тут:

Далі, на метро вирушаємо на площу Омонія, яка має в туристичних колах дуже суперечливу репутацію. З одного боку – том багато різних ТЦ на різний гаманець, а з іншого боку – там багато закинутих будівель, мало людно, і взагалі район трохи кримінальний. Метро Афін наче й нескладне в орієнтуванні (всього 4 лінії, 3 з яких перетинаються на ст.Сінтагма). Але проблема в тому, що всі вивіски в метро тільки грецькою мовою, без англійського дублювання. Тому, щоб знайти потрібну лінію і напрямок, довелося трохи розумово напружитись. За якоюсь традицією, при проектуванні деяких станцій метро Афін, були побудовані безпосередньо в підземному просторі чималі виставкові центру. Минулого разу, у виставкому залі на Сінтагмі відбувалась ярмарка грецького меду, зараз – виставка старовинних костюмів, причому не лише грецьких. Вхід, нажаль, за запрошеннями, на вході перепустки людей звіряли із списком. Можливо, впускали лише журналістів чи мистецтвознавців :-(. Але сфотографувати з порогу ніхто не забороняє:

Від Синтагма до Омонії їхати всього 2 зупинки. Інтервал руху потягів – 5 хвилин, людей у вагонах багато, але незважаючи на це, між ними вдається протискатися «народним співакам» ромської національності. Співають в масках. На Омонії вгадали з виходом з метро – одразу біля входу в ТЦ «Hondos». «Hondos» - це мережа великих грецьких універмагів, розташована в різних містах країни. Ціни вище середніх. У нас я навіть не підберу аналог. Вибрали саме цей універмаг на Омонії – оскільки він сам знаходиться в «кварталі шопінгу», а по-друге, на його останньому, 9-му поверху розташоване відкрите кафе з панорамними видами на все місто! Перед входом охорона вимірює температуру електронним термометром – вперше електронний безконтактний вимірювач температури показав значення, наближене до реального – 36,2 С. Всі попередні вимірювання пристроями цього класу в різних містах фіксували абсолютно нереальний діапазон температур – від 33,5 до 34,5 С.

За традицією «Хондосів», перші два поверхи в них займає парфюмерія та косметика. Того дня, на велику кількість товарів була знижка 20-50%. Креми місцевого на високому рівні ціна/якість. Поступово піднімаємося наверх (є ліфт та ескалатори). Речі на 7-8 поверхах. На деякі бренди знижки 30-40%. Tax-free в Греції починається з 60 Є. А ось і останній, 9-й поверх. Кав’ярня специфічна: якщо хочете сидіти за столиком всередині – потрібно надати сертифікат про вакцинацію або довідку про негативний антиген-тест, якщо сидітимите за столиком на терасі – нічого надавати не потрібно. Ми в кафе нічого не замовляли, просто зробили декілька фото з тераси кафе.

Акрополь:

Пагорб Лікабіттос (найвища точка Афін):

Сама площа Омонія:

Далі був план на автобусі №060 (не дивуйтесь, в Афінах нумерація внутрішньоміських автобусів тризначна, якщо автобус ходить за межі міста – то до номера маршруту додається якась літера,типу X96, B2, C1 тощо).  Доїхати до нижньої станції фунікулеру, яким піднятись на пагорб. Але вже вечоріло і було хмарно, тому існував ризик, що нічого не побачимо. Вирішили перенести на більш ранній і сонячний час. Сама площа виглядає трохи моторошно, через велику кількість жебраків. безпритульних, столиків  «все по 3 Є» (який контраст –всього в 50м фешенебельний універмаг).

На паралельній вулиці – взагалі повністю закинуті багатоповерхові офісні будинки. Відвідали ТЦ «Metropolis». Дуже специфічно. Товар Розділений не по брендах чи видах – а по цінах! Ось ряд – все по 10 Є (сорочки, футболки, светри), далі – все по 15, потім – все по 20 і  т.д. Чимсь нагадує китайський ринок, але всі продавці місцеві, є каса, видають чеки, в будівлі працює ліфт. Походження товару – в основному Китай, хоча я бачив і «Made in Greece». Причому з позначкою «100% BAMBAKO» (футболки, сорочки, спортивні костюми). ВAMBAKO – в перекладі з грецької – бавовна. Щось запідозрив…

Наступний день подорожі – 14 жовтня виявився дуже неординарним. Як відомо, Греція – православна країна, і також вшановує  Свято Трійці, але 14.10 – є повністю робочим днем, а саме це Свято в країні перенесено на  два тижні , і відзначається 28.10 – в День Незалежності Греції.

На 14 та 15 жовтня всі сайти погоди прогнозували сонячність з мінливим сильним дощем. Що таке «сильний дощ по-грецькі» ми скоро дізнаємося. Зранку йшов дощ, звичайний, не дуже сильний з перервами, але кілька разів прогримів гром і дощ посилився. На набережну йти не було сенсу. На мобільний телефон (Лайфселл) пролунав дзвінок з попередженням (різними мовами) про штормове попередження. Але зичайний грозовий дощ , майже без вітру – до чого тут шторм?  Близько 14 години дощ припинився. Незважаючи, що сонця не було, вийшли прогулятися. Променад, він же проспект Посейдоніс, мав такий вигляд:

Трамваї не ходили, колії залиті водою:

Погуляли деякий час, знов пішов дощ, але вже з вітром, відкрили парасолі, вирішили повертатися , але це вже було непросто, оскільки тротуари на проспекті вже були залиті водою, через забиту дренажну систему, яку на ходу, незважаючи на дощ, намагалися прочистити місцеві комунальники. Тому проспект перейшли по мосту (фото вище), до готелю добиралися круговими шляхами і з іншого боку :-(

Наступного дня, незважаючи на мінливу погоду (то яскраве Сонце, то низька хмарність, а прогноз погоди погрожує дощем), все ж вирішили спробувати вдруге піднятися на пагорб Лікавітт. Для цього знов поїхали на трамваї 5 до Сінтагми. Потім на метро одну зупинку до ст.Evangelissimos. На виході – великий парк, в якому несподівано побачили зграю великих зелених папуг!

Чомусь одразу згадалися журнали з далекого дитинства, де на малюнках пропонувалося віднайти якіхось прихованих тварин чи міфічних персонажів. А ви скількох бачите?

Далі по вулиці Плутарх повз Військовий Музей Греції:

та монументальне Посольство Великої Британії рухаємося в напрямку фунікулера. Вулиця Плутарха поступово починає йде вгору , поки взагалі не переходить у східці! Якесь дивне відчуття – йдеш по східцях, а навколо вікна житлових будинків:

 Східці досить круті, але іноді трапляються лавочки для перепочинку. На одній з перпендикулярних вулиць (вулиця Демокрита, якщо бути точним) помічаємо фруктово-овочевий ринок. Продають просто з машин. Купуємо помідори по 0,5 Є/кг. Ще зовсім трохи і вже бачимо нижню станцію фунікулеру. Вартість поїздки OW 7,5 Є. Рейси раз на 30 хвилин.  В приміщенні станції сувенірний магазин, але ціни вищі, ніж на Синтагмі. Особливість цього фунікулеру – що він йде не по схилу гори, а всередині гори, як вертикальне метро. У фунікулері не передбачено машиніста. Машиніст працює за пультом на верхній станції.

Як тільки вийшли на вершині пагорбу – почався дощ. Від якого вдало сховалися в закритому ресторані з панорамними видами. Ціни на будь-який гаманець, найдешевше – кебаби від 5,90 Є. Десь за години дощ вщух, але залишилась хмарність, тому фото будуть не дуже яскраві. На пагорбі, крім ресторану, є два оглядові майданчики та невеличка церква:

Перше на що звертаєш увагу, коли роззираєшся навкруги, це… автостоянка зовсім недалеко від вершини, та сучасний амфітеатр поруч. Призначення останнього невідоме:

Акрополь:

Види Афін з гори:

Вниз спускалися тим же способом. Тільки на пл. Евангеліссімос вирушили не до метро, а до зупинки автобуса №608. Мета – знов повернутись на пл.Омонії. Одразу за пл.Синтагма , автобус виїхав на вул. Академії, з дуже цікавою архітектурою – арт-деко )більш ніде будівль подібного стилю не бачив. За вікном промайнули будівля кінотеатру та театру, старовинний універмаг, знов почався дощ тому робити фото через вікно не було сенсу. Алее на пл. Академії заради фото все ж вийшли.

Будівля Академіїї Наук Греції:

Національна Бібліотека:

Після повернення в Алімос, ще довго гуляли набережною, вдихаючи вітер штормлячого моря,

спостерігаючи захід сонця:

 готуючись до завтрашнього насиченого та напруженого дня. Коли вже стемніло, зробили останній візит в MyMarket, де поласували грецьким морозивом (0,71Є за 140 грн) та придбали напам’ять  дуже дивний напій (Ambrosia, ***, 30°)

3,02 Є за 0,2 л. Нектару не було :-(

Зроблю невеликий відступ. Був план з’їздити з Афін на один день  до підніжжя гори Парнас, у «місце сили девелоперів та DBA» - де в античні часи віщував Delphi-йський Oracle:-(.  Коротше кажучи, в містечко Дельфи. Цій ідеї сприяв негативний результат експрес-тесту з афінського аеропорту, який дозволяв 48 годин подоружувати по Греції міжміським транспортом. Але грецька автобусна компанія ktel підступно скасувала найбільш ранній свій рейс Афіни – Дельфи на 8:00, наступний лише о 10:30. Враховуючи, що їхати три години в один бік, а останній автобус Дельфи-Афіни відправляється о 16:00,  їхати сенсу не було. До того ж, автостанція знаходилась у протилежній частині міста, і шлях до неї від нашого готелю займав близько двох годин. Відклав до кращих, менш карантинних, часів, хай їм грець :-(

Ось і настав день переїзду. Програма дуже насичена. Сьогодні в нас переїзд Афіни-Каламбака з пересадкою на станції Палеофарсалос. Поїзд о 15:22. Виселення з готелю до 11:00. Алн потрібно ще здати антиген-тест. В нашому районі, за законом злошкідливості, необхідних лабораторій не було. Найближча до нас – одна з лабораторій мережі «Bioatriki» (вул. Елефтеріос Венізелу, 231). Їхати трамваєм №5 до зупинки Ахілес, від нас 25 хвилин.. В 11:30 на місці (з готелю попередньо виселились, залишивши багаж у спеціальній кімнаті). Аналіз приймають не в сучасній красивій будівлі, а в маленькій будочці-контейнері за рогом. Вартість 10 євро. Лаборантки працюють у звичайних халатах та звичайних одноразових медичних масках, без головних уборів, одними і тими самими рукавичками беруть паспорти клієнтів і розкривають пакетики із паличками, якими беруть аналіз :-:(  Невеличка черга. В 12:05 задаємо. В 12:43 приходить негативний результат на пошту. На всяк випадок просимо роздрукувати. Але далі неочікувана неприємність – табло на зупинці показує, що до нашого трамваю чекати аж 28 хвилин! Раніше інтервали були не більше 15 хвилин.

Час йде, а час очікування не зменшується. Вирішуємо на №3 їхати до набережної, а далі чекати №4. Так і доїхали, розраховували ще й на автобуси, що ходять набережною, але напевне, стався якийсь форс-мажор, і автобуси теж не ходили! Нарешті о 13:50 біля готелю. Їхати з багажем до Сінтагми знов на Т5, а потім ще 3 зупинки до станції «Larissa», де знаходиться залізничний вокзал – занадто ризиковано, враховуючи незрозумілі сьогоднішні проблеми з транспортом у грецькій столиці. Просимо портьє викликати таксі , аби воно довезло нас до найближчої станції «червоної лінії», яка власне і йде до вокзалу. Не з першого разу, але таксі знайшли. О 14:10 від’їзжаємо. О 14:25 висаджуємося на станції «Aghios Dimitrious». Поїздка в таксі обійшлася в 5,50 Є. У нас попереду 11 станцій і 50 хвилин часу. Перегони в афінському метро короткі і о 15:00 ми вже в будівля вокзалу. Вокзал старовинний. маленький і дуже тісний. На табло бачимо наш поїзд , але не вказано номер платформи. Йдемо слідом за іншими пасажирами. При виході на платформи кілька службовців в уніформі намагаються вимагати у пасажирів тест/довідку про вакцинацію. Їхня помилка – вони втрьох кидаються на одну «жертву», поки той шукає необхідний документ в телефоні, кілька десятків швидко проходить повз.

Вокзал дуже специфічний, працюють лише платформи 8-12. 1-7 знаходяться в стадії демонтажу. Якихось людей в будці (схожих на охоронців) запитуємо про поїзд на Салоніки (ми їдемо саме ним), називають платформу 9. Жодних табло немає. На вказаній платформі вже солідна кількість людей. Судячи з вигляду – всі місцеві, без туристів. Поїзд прибуває хвилин за 10 до відправлення. Виглядає так:

Всередині – звичайний стандартний європейський «Інтерсіті». З контролерами. Кейтерингом. Без графіті. Наш вагон зайнятий десь %% на 60 – 70. Всі, ясна річ, в масках. Багато пасажирів входять-виходять на проміжних станціях.

Починається справжня, нетуристична Греція. Багато сільськогосподарських угідь, є гори (в тому числі, засніжені)

, озера, морські затоки. Кілька разів поїзд проїздив через гірські тунелі.

На станцію Палеофорсалос прибуваємо з запізненням 11 хвилин (о 18:00 замість 17:49). Враховуючи що стиковка наш потяг Палеофорсалос – Каламбака за розкладом має відправлятись о 18:20, треба було діяти швидко. Оскільки табло на платформі знов таки не було, вирішили йти за натовпом. Натовп підземним переходом рушив на першу платформу. На першій платформі стояликілька працівників залізниці в уніформі. Які спокійно, і методично повторювали, що сьогоднішні рейси на Каламбаку … скасовані! Але замість них скоро будуть автобуси. Так, схоже десь-таки написано, що субота , 16 жовтня оголошена днем транспортних форс-мажорів.

Хвилин за 20 прибувають автобуси. Спочатку – до міста Трікала, потім наш – до Каламбаки. Проїзд ясна річ, безкоштовний, документів (як за право проїзду , так і про вакцинацію/тестування) ніхто не вимагає. Одразу починаються безмежні поля які десь біля горизонту закінчуються гірськими пасмами.  Поля майже порожні, ймовірно врожаї зібрано. На самому початку ,бачу дивні, невелики, але дуже старі вантажівки (ймовірно, що ще з 1990-х років) з гратчастими кузовами, на яких видно залишки чогось білого.  Невдовзі бачу поле із залишками також якихось білих маленьких клаптиків. Мої підозри кількох днів тому підтвердилися – Греція вирощує свої бавовну!

Щоправда, площі бавовн по ходу руху нашого автобусу незначні, переважають ярові культури та овочеві. Населені пункти обабіч дороги зустрічаються рідко. Звертають на себе увагу багато старих закинутих промислових будівель та нових, але недобудованих. Чимось дуже схоже на прикордонні райони Словаччини чи Угорщини. Ромські поселення зі страшними будинками, зібраними з підручних матеріалів також в наявності. Але є й цілком західноєвропейські АЗС, мотелі, шопінг-моли (з китайськими назвами). Про наближеність туристичного регіону свідчить платна автодорога. Але її довжина – максимум 5 км. А гори тим часом все ближче і ближче, хоча край вже огортають сутінки. Нарешті  через 70 хвилин прибуваємо до м. Каламбака (поїзд декларував проходження вказаного шляху за 56). Залізнична станція знаходиться на околиці містечка на об’їзній дорозі, але до нашого готелю йти приблизно 15 хвилин. Він називається «Aeolic Star Hotel» та  знаходиться на невеличкій площі, з усіх боків, оточеній кафе та ресторанами.

Одразу за містечком (а таке враження – просто над готелем) нависають скелі. Ті самі Метеори. Вартість проживання в готелі 76,5 Є за дві ночі. Без сніданку. Це не проблема, оскільки в номері є електрочайник та холодильник. Номер трохи тіснуватий, але нам в ньому лише ночувати.

Кілька слів про місцевість, в якій ми зупинилися. Метеори – це унікальне природнє явище, природній феномен  -  це одиночні скелі (деяікі прилягають до гірського масиву), за легендами вони є підводними скелями на дні давно високлого моря. Їхня висота становить 400-600 метрів, на більшості з них в середні віки почали виникати монастирські обителі,  з метою перш за все захисту монахів від напвдів турецьких завойовників. В різні віки число монастирів було різним (максимум доходило до 50), до нашого часу залишилося лише 6

Наступного ранку вирушаємо на автостанцію (на 100 м нижче площі з фонтанами). Щоденно з Каламбаки до Монастирів відправляються 2 автобусні рейси , о 9:00 та 12:00, а в зворотньому напрямку всього один – о 15:00. Вартість поїздки 1,60 Є, безлімітний квиток на весь день 5,50Є. Але доцільність його абсолютно не зрозуміла, оскільки вартість трьох одиночних квитків нижче. Читав розповіді, що деякі туристи йдуть до монастирів пішки, в принципі реально, йти 6 км в родин бік, але гірські дороги дуже вузькі і не всюди пішохідні ділянки.

Поки чекали автобус - звернули увагу, що в будівлі навпроти туристам пропонується атракція у вигляді польотів над скелями на повітряних кулях. Але вартість не уточнювали

Автобус перш ніж заглибитися в гори , робить коло по всьому містечку, роблячи зупинки біля кожного з великих готелів (всього 5) та на нашій площі з фонтаном. Автобус великий, для міжнародних перевезень,

але пасажирів в ньому було не більше 20. Всі в масках. Якщо плануєте за один відвідати всі монастирі, то рекомендую їхати рейсом о 9:00,  вийти біля Монастиря Св.Миколая, після його огляду йти по трасі прямо (вона йде потроху вгору), потім на розвилці повернути праворуч і йти до Монастиря Варлаама, відвідати його та Монастир Великий Метеор, що поруч.

Часу у Вас на три Монастирі приблизно три години, адже приблизно о 12:20 -12:30 від Великого Метеора буле відправлятись автобусний рейс, що йде о 12:00 з Каламбаки. Приблизно  через 15 хвилин він довезе Вас до Монастиря Св.Стефана (там кінцева). Раджу одразу йти його відвідати, оскільки о 13:30 він зачиняється на обід. Потім – можна відвідати Монастир Св.Трійці, він зовсім поруч. Якщо ще відчуваєте в собі сили – можна відвідати Монастир Св.Варвари (Русану). Ми вирішили рекордів не встановлювати, а відвідати Монастирі Великий Метеор та Св.Стефана.  Вхід в кожен з названих монастирів по 3 Є (за інші не скажу – не уточнював). Жінкам, що у штанях або коротких спідницях пропонується якийсь малозрозумілий одяг, щось середнє між спідницею та фартуком, різниця тільки в тому що в Великому Метеорі він безкоштовний і багаторазовий (на виході треба повернути), а в Св.Стефана коштує 2 Є і залишається туристкам на згадку.

Матеріал – дуже близький до брезенту :-( Великий Метеор сподобався більше. По-перше, він найбільший за площею з-поміж усіх і в ньому виставлені для огляду найцінніші церковні реліквії. Більше простору і менше туристів, хоча добиратися важче, сходи спочатку вниз, потім різко вгору. Всі монастирі дещо схожі один на інший: до огляду пропонується музей Монастиря, безпосередньо Собор(в обох no foto) та Монастирська крамниця. З Великого Метеора види краще. На що звернув увагу – у Великому Метеорі весь персонал (білетер на вході та продавець у крамниці) – в цивільному одязі. У Церкві, на мою думку, служби не проводяться, немає запаху свічок та ладану. Можу помилятися. Фото з Великого Метеора:

В Музеї виставлено дуже багато старовинних реліквій та артефактів (VIII-XII ст.), але фото знов таки заборонені.

У Монастирі Св.Стефана навпаки Церковне життя надзвичайно жваве. Весь персонал (жінки, монастир жіночий) в монастирському одязі, багато туристів є шкільні групи, є також недільна церковна школа. У 2021 році Греція відзначає 200-річчя здобуття Незалежності, є відповідні плакати та література. Біля Монастирів Валаам, Великий Метеора та Св.Стефана є невеликі майданчики для паркування авто. Більшість авто з номерами Греції, але бачив також французькі, румунські та наші (ВК – Рівненщина). Ясна рік, біля вказаних монастирів розгорнуті точки з продажу сувенірів та фургони з напоями та снеками.

Фото з монастиря Св.Стефана:

В Монастирі:

?

Вид на Каламбаку:

Вид з Каламбаки на Монастир Св.Стефана:

Фото інших монастирів.

Монастир Святого Миколая:

Монастир Варлаам:

Монастир Святої Трійці:

Монастир Святолї Варвари (Монастир Русану):

Повертаємося автобусом о 15:00 (всі монастирі закриваються для відвідувачів приблизно в цей самий час), інших способів дістатись Каламбаки , крім таксі, вочевидь немає. Дорога в Каламбаку проходила через селище Метеора, яке абсолютно повністю складалося з міні-готелів та таверн. Що звернуло також на себе увагу – те що у створених природним шляхом у скелях (вивітрюванням та ерозією) печерах живуть люди.

Хто це – з’ясувати не вдалося. Можливо, ромське населення. Бачив також тренування альпіністів-любителів, які намагалися підкорити скелі у свій спосіб.

Після повернення в Каламбаку, обідаємо в одній з місцевих таверн (ціни на меню в тавернах та ресторанах майже не відрізняються). Потім гуляємо містечком. Неділя. Всі супермаркети зачинені, але туристичні магазини (вироби зі шкіри, хутра, кондитерські) працюють.

Настурного дня в нас черговий переїзд. Тепер вже до Салонік. Знов з пересадкою у Палеофорсалосі (09:28 – 10:25, 10:37 – 12:43). При посадці тести ніхто не перевіряв. Перша частина переїзду нічим особливим не запам’яталась, хіба що зупинкою у містечку Трікала – воно явно більше за Каламбаку, луже охайне, більшість будинків багатоповерхові (в Каламбаці в основному приватні). В Палеофорсалолсі пересадка абсолютно без пригод, здивувало тільки що наш вагон майже порожній (крім нас усього 3 пасажири). В принципі й не дивно, ранок робочого дня, туристичний сезон закінчився. Після міста Ларісса, залізниця частково проходила вздовж морського узбережжя, зокрема проїхали через достатньо відоме туристичне селище Агіос Параскеві, але й там порожньо. 

В Салоніки прибули без запізнень.  Одразу на виході з вокзалу – великий хаб з автобусних маршрутів, які сполучають вокзал з різними районами міста. Дуже схоже на міжміську автобусну станцію в нашому розумінні – для кожного маршруту передбачено окрему платформу. А на самому виїзді з «автостанції» - передбачено касу по продажу квитків. Трохи про транспортну систему Салонік – у 850-тисячному місті вона складається лише з автобусних маршрутів (їх понад 70), вже понад 20 років у місті намагаються побудувати метро, але цей процес постійно гальмується через постійне знаходження на місцях будівництва нових історичних артефактів. За станом на тепер – планують відкривати у 2022 році причому одразу 2 лінії із 23 станціями. Вартість проїзду – 0,90 Є за поїздку до 60 хвилин та 1,80Є якщо понад 60 хвилин.

В салонах автобусів встановлені 2 автомати – один квитки продає, інший компостує. Але перший здачі не видає. Якщо цікаво, в аеропорт (автобуси X1 та N1 треба купувати квиток за 1,80 Є, хоча їхали ми в день від’їзду реально 50 хвилин) До нашого готелю від вокзалу всього 3 зупинки (зупинка Antigonido), автобус проїжджає їх по вулиці Egnatia (одній з двох головних торгівельних вулиць міста), всі перші поверхи будинків зайняти крамницями, рівень якості та цін нижче, але чим ближче до центру, тим, зрозуміло вище і дорожче. Дуже поширені  фірмові магазини тієї чи іншої фабрики.

Поселяємося в готель. Готель «Nea Metropolis» розташований у старовинній будівлі початку ХХ ст. Вартість 144 Є за 3 ночі на двох, сніданок включено. Номер дуже дивний – видно сліди перепланування, а найголовніше –недавня  прибудова ванної, просто вбудували коробку з гіпсокартону в якій розмістили вказані зручності, дуже тісну, та й на сходинку вище за рівень підлоги. Так до речі в усіх номерах. Що було тут раніше – для мене загадка. Можливо кілька багатокімнатних квартир, які свого часу перепланували. Сніданок своєрідний – ресторан на останньому поверсі. При вході працівник готелю кожному бризкає на руки дезинфектор потім дає одноразові целофанові рукавички.  Брати продукти дозволено тільки в них. А так – сніданок цілком непоганий: «шведський стіл» з широким вибором сирів, шинки, випічки, джемів. З овочів та фруктів представлені лише оливки. Окремо – про мед. На маленьких упаковках написано, що він квітковий, але на смак – 100% гречаний. Ми ж в Греції! «Хай їм грець»!

Після поселення йдемо в напрямку моря (близько 500 м). Чому я пишу «в напрямку моря», а не в напрямку пляжу? Cправа в тому, що в Афінах вся набережна закута в бетон і спуску до води немає від слова зовсім. Пляжі починаються тільки за аеропортом (містечка Перея, Агіа Тріаді тощо – близько 14 км від міста). Були плани сплавати туди катером, але за словами місцевих, після шторму 14 жовтня (а в Салоніках він також був суттєвим) вказані рейси скасували. Виходимо на набережну в районі Старого порту. Там зараз сучасний арт-простір з музеями галереями, модними клубами тощо. Даля гуляємо вздовж набережної до однієї з головних візитівок міста – Білої Вежі. Довжина набережної 2 км, на ній побудовані як старовинні будинки в стилі арт-деко, так і сучасні під старовину, так і просто сучасні. Виглядає це приблизно так:

Але все що їх об’єднує – це тотальна наявність ресторанів, кафета таверн на перших поверхах»!  Кафе продовжуються і на перпендикулярних вулицях. Такої кількості місць, де можна пообідати з видом на море, яне бачив навіть в Ніцці чи Барселоні!

Готелів до речі немає, всі вона розташовані далеко від моря. Сувенірні також досить віддалені від набережної. Дотично до набережної розташована центральна і найбільша площа міста – площа Арістотеля:

З пам’ятником самому Арістотелю:

Від площі Арістотеля починається так звана «Вертикаль», на якій розміщено головні архітектурні пам’ятки Салонік:

Форт Вардар (там нині центральний ринок), Старовинні турецькі бані (Bey Hammam), Римський Форум  та головний храм міста – Собор Святого Димитрія.

Вздовж набережної розміщено багато лавочок, на яких можна відпочивати, дихаючи морем, одна проблема – від лавочок до кінця набережної – не більше 1 метра, і жодної огорожі :-(. Як намене, не сприяє зміцненню нервової системи… Так непомітно дійшли до Білої Вежі,

біля неї невеликий парк із лавочками (все на розумній відстані від краю) , а трохи далі – величний монумент Олександру Македонському (місцеві називають його Олександром Великим):

 Область Греції, столицею якої є Салоніки –так і називається Македонія. Саме через назву майже 3 десятиріччя тривали суперечки між Грецією та Республікою Македонія.

В підсумку греки свого таки досягли – примусили змінити Республіку Македонію свою назву на Республіку Північна Македонія. Біля Білої Вежі також є причал, звідки відправляються у 30-хвилинний круїз акваторією затоки 2 катери – один з них стилізований під давньогрецький корабель «Арго», а інший під човен «Кон-тікі» знаменитого Т.Хейєрдала. Цікаво, що фіксованої вартості квитка немає – требо щось замовити на борту. Ми плавали на «Арго», у них найдешевше були грецька кава «Фраппе» та гарячий шоколад (по 6 євро кожен). Про ціни на «Кон-тікі» не скажу,але у них була примітка на рекламному стенді, що якщо нічого не замовляєш – то вартість поїздки 4 євро. Щоправда «Кон-тікі» виконує значно менше рейсів , ніж «Арго».

Останній рейси кораблики виконують близько 7 вечора, коли починається традиційно чарівний для Греції захід сонця:

В один з днів вирішили відвідати Собор Святого Димитрія. Від нашого готелю йти хвилин 20: спочатку вгору по вул. Siggrou до перетину з вул. Olimpou, повернути на останню праворуч і йти , поки з обох боків не побачите невеликі зелені галявини – та, що нижче буде Римський Форум...

...а та що вище – парк Святого Димитрія. За цю коротку відстань ви побачите справжні , нетуристичні Салоніки.

Ну а за парком Св.Димитрія постає і сам Собор Св. Димитрія.

З середини Собор вражаює:

Сучасний розпис:

Стародавні фрески:

Для прихильників шопінгу по-німецькі(магазинів LiDL, ясна річ), можна продовжити «вертикаль», і пройшовши по вул. Agious Nikolau (Святого Миколая) до вул. Olimpiados і вийти просто до магазину LiDL. Але попереджую – йти досить круто підгору. Для любителів алкогольних напоїв , просто навпрrоти ЛідЛа є фірмовий алкогольний магазин «Olimpiados», але ми останній не відвідували. Лідл вразив морозивом по 0,14Є за 65 гр та грецькими «Risini» по 0,95Є/кг. Для поівняння, в Україні аналогічні коштують 32 грн за 0,4 кг :-(

Шопінг в Греції, врешті-решт, зіграв з нами злий жарт, на контролі багажу в аеропорту Салонік наш багаж важив 24 кг замість дозволених 20. Чотири зайві кг авіакомпанія оцінила в 49 Є (по 11Є за кожен кг плюс 5Є якась незрозуміла комісія – списання пройшло саме цими двома сумами). Але на позитивні враження від поїздки це аж ніяк не вплинуло, просто треба бути трохи обачнішим. Зворотній виліт рейс вилетів і приземлився без затримок (16:55 – 19:05), при зльоті звернув увагу, що частина злітно- посадкової смуги побудована на намитому півостровіі сильно видається в море (думав, подібне тільки на португальській Мадейрі). Враження від поїздки в Грецію (незважаючи, на сучасні новітні реалії) тільки позитивні, звісно лишилась певна недосказаність, яка з часом колись усунеться новими подорожами.