Місто свята та світла (частина 6) Brīvdienas un gaiša pilsēta (6. daļa)

Початок тут:

Частина 1. Два куми та перше знайомство з Ліоном

Частина 2. Туман, Фурв’єр та Старий Ліон

Частина 3. Трабуль, клаустрофобія та інші радощі

Частина 4. Свято Світла та брак словарного запасу

Частина 5. Пагорб Croix-Rousse та естетика робітничої архітектури

День 3 (продовження). Півострів,  вечірнє місто та несподіване богослужіння

Так, гуляючи, ми опинились в центральній частині Ліону – Presqu’île або півострові. Нагадаю, що у кілька разів збільшений район пережив перший етап урбанізації в епоху Відродження, а потім став улюбленим місцем поселення ліонської буржуазії.

Place Des Terreaux. В 13-му столітті на цьому місті проходила величезна стіна, що була побудована через податковий конфлікт Асоціації торговців Ліона та місцевого архієпископа. В 16-му столітті стіну зруйнували, але тільки у 19-му почалися роботи з наведення тут ладу.

Hôtel de Ville. Ратуша є однією з найбільш витончених та імпозантних міських споруд, яка зберегла в собі риси різних епох. У 17-му столітті відбулося будівництво першої Ратуші, але через два роки вона згоріла.

Наступна будівля була зведена в стилі бароко, а її фасад прикрасили численні скульптури, в числі яких – дві жіночі фігури, що уособлюють річки Рону і Сону.

Fontaine Bartholdi має цікаву історію своєї появи у Ліоні. 20 квітня 1857 р. міська рада Бордо оголосила конкурс на створення фонтану для Place Quinconces. Frédéric Bartholdi, що мав тоді всього 23 роки, переміг в конкурсі. Але мерія Бордо передумала та заморозила проект.

У 1886 році, коли в Нью-Йорку була встановлена інша робота Бартольді – знаменита Статуя Свободи, мер Бордо вирішив скористатися проектом вже знаменитого автора. Але зрештою, проект визнали занадто дорогим і відмовились від нього.

Ось тут на сцену виходить Ліон та швидесенько придбаває фонтан для себе. Однак існує легенда, що ліонці просто "вкрали" фонтан у Бордо, запропонувавши більшу ціну Бартольді.

Musée des Beaux-Arts розташований в колишньому монастирі бенедиктинців, що був ліквідований під час Французької революції. Зі своїми 7000 кв. м та 70 кімнатами є найбільшим у Франції музеєм після Лувра.

На жаль, я встигла побувати тільки у невеличкому музейному парку, бо банально не вистачило часу на вдумливу насолоду прекрасним, а поспіхом нічого робити не хотілося.

В парку також представлені репліки робіт скульпторів 19-го століття.

Opéra de Lyon. Вперше оперний театр у Ліоні був відкритий в середині 18-го століття, але вже до початку наступного століття не вміщав всю зацікавлену публіку. Тому в 1831 році на місці старої будівлі виріс новий театр.

В 1985 році було вирішено знову оновити оперу. Від старої будівлі залишилась лише оболонка, всередині приміщення повністю реконструювали, збільшили і висоту будівлі. На фасаді розмістилися музи, але чомусь для однієї з них – Уранії – місця не передбачили, тому їх тут тільки вісім.

Звернули увагу, як відрізняються один від одного райони Ліона? Наскільки не схожа у них енергетика, настрій та архітектура? Таке ґрунтовне та затишне Старе місто, простий і відкритий Круа-Рус та витончено-вишуканий Півострів.

Зима цьогоріч не тільки у нас, вона і у Ліоні виглядає дивно ))

La bibliothèque de la cité. Мурал являє собою величезну бібліотеку (400 кв. м), що містить кілька сотень книжок місцевих авторів.

Намальований поштар та реальна поштова скринька:

Чисельні полички з книжками:

Église Saint-Nizier. Зведена в 5-му столітті на місці, де покоїлися останки мучеників, страчених тут ще в 2-му столітті. У різні періоди цей древній храм піддавався масштабним реконструкціям, тому сьогодні фасад має риси еклектичності і деякої асиметрії, особливо це помітно по двом різнорідним баштам, зведеним в різний час.

На одній з церковних веж можна побачити старовинний годинник, а фасад прикрашають скульптури і ліпний декор.

Всередині все той же ліонський аскетизм та традиційний вертеп.

В невеличкій капличці імпровізовані "ялинки бажань", яким можна довірити свої найпотаємніші мрії.

Вразили картини невідомого автора, розміщені по периметру церкви. Вони переносять в наш час шлях Христа на Голгофу.

У сучасній будівлі віддзеркалюється Palais de la Bourse або Palais du Commerce. Історія Палацу почалася в 1853-м, коли муніципалітет вирішив звести будівлю, в якій розміститься не тільки біржа, але й музей мистецтв, магазини та ательє. Будівництво стартувало через 3 роки, а на відкритті був присутній імператор Наполеон III з дружиною.

За всю історію існування Палацу Біржі тут розміщувався кредитний банк, комерційний суд, рада з прав робітників та спільнота торговців шовком. Сьогодні в Palais du Commerce працює Торгово-промислова палата міста.

На старовинних світлинах споруда виглядала так (картинка звідси):

Біля Palais de la Bourse в тротуар вмонтована червона плитка на пам'ять про вбитого на цьому місці Президента Французької Республіки Sadi Carnot у 1894 р.

Sanctuaire Saint Bonaventure. Історія цієї церкви тісно пов'язана з монастирем до складу якого вона входила в 13-му столітті. Сьогодні це єдина середньовічна споруда, що пережила перепланування та реконструкцію центральної частини міста.

Церква має яскраві вітражі, різдвяний вертеп та традиційно лаконічний інтер'єр.

Passage de l'Argue. Це одна з найстаріших аркадних будов у Франції, що створена за тією ж моделлю, що і в Парижі. Вхідні під’їзди неокласичні. Всередині розташовані магазини усіх типів, але акцент зроблений на предмети розкоші.

Place de la République. Була спроектована у другій половині 19-го століття. Є місцем злиття двох головних торгових вулиць Ліона – Rue de la République та Rue du Président Édouard Herriot. При чому, перша входить в сотню найдорожчих вулиць світу.

Chapelle de l'Hôtel-Dieu кокетливо виглядає з-за будинків та напрочуд фотогенічно віддзеркалює у фонтані.

Саме на будівлі Hôtel-Dieu завершилась вчора наша екскурсійна програма, то ж коло замкнулось. Тепер можна прямувати на шопінг зирінг ))

Враховуючи, що до початку Свята Світла ще є час, вирішую провідати старого знайомого – пагорб Fourviere. Тільки цього разу підіймаюсь на фунікулері.

Basilique Notre-Dame de Fourviеre, варіант вечірній.

І вже не туманні види на місто:

Великий напис "Дякуємо, Марія!":

Смачнючий глінтвейн ))

В середину Базиліки йти не планувала, воно якось саме вийшло – зачароване місце ))

Тільки я зайшла, раптово згасло світло. Єдиний промінь вихоплює з темряви священика, що звертається до вірян. Виявляється базиліка підготувала свою, позаконкурсну, роботу до Свята світла. Це така собі молитва-медитація у супроводі світлових ефектів.

Починається дійство. Світло. Звук. Традиційна молитва в нетрадиційній обробці.

Спочатку ти сидиш приголомшений самим фактом експерименту у царині, яка, здається, наскрізь проросла догмами та табу.

Потім тебе наздоганяє відчуття тієї ментальної прірви між нами, що існує навіть в церковних канонах.

А далі ти, вловивши загальний ритм, щось підспівуєш своєю мовою. І що я вам скажу, якби наші церкви проводили такі служби, я була б їх найвідданішою прихожанкою ))

Спускаюсь в Старе місто. Сьогодні мій маршрут Свята світла починається тут.

Продовження тут: 

Частина 7. Свято Світла, студентські роботи та Сальвадор Далі

Частина 8. Аннесі - людина та пароплав місто і озеро в Верхній Савойї

Частина 9. Свято Світла, черги та філософські роздуми