Вісім днів на острові вічної весни Astoņas dienas mūžīgā pavasara salā

…Близько 16:10 літак здійснив посадку в аеропорту Фуншала імені Кріштіану Роналду. Щойно пройшов дощ, асфальт був ще мокрим, але підвищеної вологості (на диво) в повітрі не відчувалось. Небо було похмурим, океан штормив, а острів Мадейра здавався таємничим і трохи навіть зловісним…

Автобуси «Aerobus» до безпосередньо міста Фуншал (17 км) ходили досить рідко, приблизно раз на 45 хвилин (оператор – компанія «SAM», www.sam.pt). Вартість проїзду в один бік – 5 євро, якщо купуєш RT одразу – то вийде 8 євро (зворотна подорож має відбутись не пізніше як за 30 днів). Виконавши декілька складних розворотів, автобус виїхав на міжміську автотрассу (якщо її так можна назвати). Автобанів на Мадейрі немає, всі міжміські дороги приблизно однакової якості та ширини, а ось крутизна поворотів – різна. І вона іноді спочатку лякала, але потім звикли. При посадці водій запитав назву нашого готелю, і після моєї відповіді сказав, що нам треба виходити на зупинці номер 6. Всі зупинки «Аеробуса» в Фуншалі не мають назв, а мають тільки номери. Вочевидь, щоб приїзжі пасажири, що ще не знають міста, не плутались. Зупинки автобусів решти маршрутів (міських чи міжміських) – свої назви мають. В’їзд до Фуншала збоку аеропорту вельми специфічний – автобус  спускається в місто з гори по дуже крутим  вулицям, але види з вікон чудові. Сам Фуншал, за винятком старовинного центру, знаходиться на дуже крутому схилі, і кожен спуск-підйом на транспорті відбувається з певною долею екстриму.

Наш готель (Pensao Astoria) знаходився як раз у старовинному центрі, на невеличкій площі біля Кафедрального Собору. Готелем в принципі задоволені, чудове розташування, приваблива ціна (30 євро/добa/twin), є легкий континентальний сніданок. Єдине, що нормально спати можливо лише з 00:00 до 06:00, решта часу – досить шумно з вулиці, незважаючи на те, що жили на 5-му поверсі. До набережної океану – приблизно 200 метрів. Поруч багато сувенірних магазинів, бутіків, кафе. У суміжному будинку – банк. На іншому боці площі – великий, універмагоподібний магазин китайських товарів з дуже промовистою назвою – «Bazaar», але там не торгуються. Набережна у Фуншалі – подібна до багатьох променадів півдня Європи – з лавочками, пальмами та кіосками з продажу морозива. Але є й свої відмінності. Перша – надзвичайно густа рослинність, крім пальм – безліч інших місцевих, чисто ендемічних дерев та кущів (в тому числі бананових), на багатьох – розквітлі квіти. Друга – набережна не закінчується пляжем. Прямо в центрі міста – досить великий порт, який займають причали приватних яхт та екскурсійних катерів, катамаранів та спідботів. 

Є також пасажирський термінал, куди щодня приходить та  звідки відпливає паром на острів Порту-Санту (вартість квитка близько 60 євро, RT). Найближчий пляж – «пляж Сантьяго» – біля однойменної фортеці, близько 700 метрів у бік, крупно гальковий, відпочивають лише місцеві. Найближчий пляж для туристів – Lido – знаходиться у «готельній зоні» (район на півночі Фуншала), складається з виключно дорогих готелів 4-5*, дістатись можна автобусами 1 та 2 («жовті», компанія «Horarios do Funchal», www.horariosdofunchal.pt, вартість однієї поїздки 1,95 євро, безлімітний на день 5 євро), їхати хвилин 15. Пляж являє собою бетонні платформи з насипною дрібною галькою, вхід у воду – по східцях. Доступ на пляж для не постояльців цих готелів – платний. Ще за 2 зупинки – знаходиться пляж Gorgulho (Горгульо), він піщаний, з темного вулканічного піску, перемішаного з дрібною галькою. Але є незручність: вулиця в цьому місці різко йде в гору, тому спуск і підйом від пляжу до зупинки відбувається по досить крутому схилу. Погода була теплою, іноді хмарно, в середньому +23…+25 °C, але сонячна активність висока, засмагаєш дуже швидко. Дощ був лише один раз, тривав хвилин 20, а за наступні 20 хвилин від нього не залишилось жодного сліду.

Але, як говорять, не пляжами єдиними. Або «хто не бував на левадах – той не бачив Мадейри». Левадами (vereda) на Мадейрі називають рукотворні канали, по яких вода з гірських джерел стікає до маленьких сіл і використовується для поливу сільськогосподарських угідь. Вздовж левад прокладені пішохідні туристичні маршрути. Їх – кілька десятків, пройти всі за одну поїздку неможливо, до того ж я подібної мети перед собою і не ставив (хоча, в мережі є цілі спільноти туристів-трекерів, що мають ціль поступово, за кілька поїздок пройти всі пішохідні маршрути). Отже, я вибрав 2 маршрути – найкоротший (Ribeira Frio-Balcoes) та найскладніший (picos de Areiro – picos de Ruivo).

Левада «Vereda Balcoes» починається у містечку Ribeira Frio. Дістатись до старту маршруту надзвичайно просто – автобус 118 від автостанції «жовтих автобусів», рейсів всього 3 на день, вартість квитка 3,35 євро (OW), їхати 45 хвилин. Одразу за містом автобус піднімається через високий перевал (найвища точка – близько 1400 метрів), потім спускається до однойменного селища на висоту 840 метрів. Дорога йде повністю через мішаний ліс. Автобусна зупинка знаходиться просто на трасі, поруч 2 кафе, декілька сувенірних будиночків та невеличке господарство з розведення форелі. Рейсовий автобус ходить дуже рідко, 2 рази на день. Було також багато екскурсійних автобусів (якщо замовляти екскурсію через турфірму, виходило б від 25 євро з особи).

У нас було до зворотного автобусу вільного часу всього 2 години 20 хвилин. Vereda Balcoes починається на протилежному боці, за поворотом (є вказівники), і являє собою петляючи дорогу через ліс. Дорога грунтова, зрідка є каміння, можна йти у звичайних кросівках. Дійшли без прискорень за 40 хвилин в один бік. Оглядовий майданчик «балкон» (Balcoes) являє собою штучний огороджений виступ з чудовим видом на гори і долину. Це місце знамените також великим різноманіттям птахів (про що повідомляє щит із відповідними малюнками та назвами латиною). Птахи підлітають і підходять дуже близько до людей, дозволяють себе годувати. В цьому місці завдяки густому лісу, досить прохолодно (+15…+18 °C), в той час як на узбережжі +26…+28 °C.

Picos de Areiro – Picos de Ruivo. Тут довелося замовляти екскурсію через турфірму (до місць старту та фінішу неможливо дістатися громадським транспортом). Тільки або орендованим, або екскурсійним. Я купив екскурсію за 32,50 євро.  В означений час на означеній зупинці мене підібрав екскурсійний автобус «Flora-travel», крім мене було ще 7 туристів (з Чехії, Нідерландів, Англії) та водій, він же гід. Тривалість пішохідної частини маршруту від піку Арейро то піку Руйву складає 8,8 км, в турагентстві декларують час її проходження 5 годин. Але не уточнюють, що до старту маршруту їхати 45 хвилин, стільки ж від закінчення маршруту до Фуншала. А також ще близько години йти від Руйву до автобусної парковки. В підсумку розраховуйте на весь день. На маршруті значний перепад  висот. Старт маршруту на висоті 1810 м, потім поступовий спуск до 1050 м над рівнем моря і далі підйом до 1831 м. Але жодного дискомфорту я для себе не відчув. Але, повторюю, у кожного свої особливості організму.

Отже, автобус привіз нас на другу за висотою точку Мадейри. Місце дуже туристичне, багато екскурсійних автобусів, є сувенірні магазини. Але домінантою є щогла з великою білою кулею на верхівці, яка складається з маленьких шестикутників. Місцеві жартома називають кулю «новим м’ячем Кріштіану Роналдо». Але, насправді, це об’єкт ППО НАТО. Фотографувати можна без обмежень. Тут, на висоті >1000 м, по-справжньому починаєш відчувати сонце, пече сильно, хоча спеки в повітрі не відчувається (не більше +20 °C), моментами ми знаходимося вище хмар, на горизонті небо зливається з океаном. Туристів-трекерів тут достатньо (як одиночок, так і груп), ще б пак – це найголовніший і найрозкрученіший пішохідний маршрут Мадейри – PR1!. Види близькі до запаморочливих – коричневі, місцями зелені гори, білі хмари, синє повітря й вода, іноді бачили великих птахів (візуально схожих на орлів). 

Стежини, зрозуміло, весь час йдуть по краях урвищ, але, зрозуміло, вони відгороджені перилами та сталевими тросами, у найбільш складних місцях просто у гірську породу вбиті східці. Кілька разів наш шлях проходить через тунелі у скелях, тунелі недовгі, приблизно 30-50 метрів, якщо не маєте з собою ліхтарика, мобільний телефон для підсвітки цілком згодиться. Рослинність іноді просто буяє, я не фахівець з біології, але папороть і цикламен розпізнав. З фауни – зустрічав тільки ящірок, змій тут немає (я уточнював). Був один великий привал (хвилин 20-30) на перепочинок і воду. Взагалі,води з собою треба брати побільше (на маршруті джерело зустрічав всього 1 раз, тай то вже після вершин, зовсім недалеко від паркінгу на зворотному шляху). Суджу лише по собі – після складних ділянок (з крутими підйомами або спусками) півлітра води майже миттєво відновлюють сили (раніше таку особливість за собою не помічав), всього за маршрут випив близько 2 літрів. Частина шляху на підйомі проходило безпосередньо крізь хмару (враження незабутнє!), екстриму додавало ще й те, що поруч були величезні масиви вигорілого лісу – близько 8 років тому на Мадейрі вирували сильні лісові пожежі, але поміж згарища вже сміливо проростає молода порость дерев та трав, але на повне відновлення екосистеми знадобиться ще багато часу.

За 400 м до піку Руйву (інформація з вказівника, їх на маршруті досить) є осередок цивілізації – невеликий готель-хостел для відпочинку (в Португалії та Іспанії їх називають «Albergo»), разом із великими лавками для відпочинку, столиками для обіду, і зрозуміло WC (платним – €0,5). Останні 400 м – надзвичайно складні – деякі учасники нашої групи навіть їх не штурмували,але я дійшов. На піку невеличкий майданчик з пам’ятним знаком. Види – просто чудові, район з густою рослинністю, ніби аж замшевою на уявний дотик. Шлях від Руйву до паркінгу нічим особливим не запам’ятався , хіба що в одному місці метрів 200 йшли вздовж левади , яка утворювалась з гірського джерела з питною водою. На зворотному шляху гід чомусь вирішив заїхати в містечко Сантанна (Santana), зупинився біля кафе та сувенірного магазинчику. Ціни на сувеніри вище, ніж у Фуншалі. Візитною карткою Сантани є будинки з похилими майже до землі дахами, що вкриті соломою. Звичайно, кілька таких будинків ми також побачили.

Ще один цікавий маршрут, який варто відвідати – це містечко Порту-Моніш (Porto-Moniz). Воно знаходиься на північному узбережжі Мадейри (для порівняння, Фуншал – на південному), тобто доведеться перетнути весь острів, причому не туристичними шляхами. Спосіб дістатись теж оригінальний. Цей напрямок обслуговуються автобусами компаній Rodoeste (так звана «червона лінія», www.rodoeste.pt). По одному рейсу на день (туди і назад) виконують автобуси №80 та 139.  Причому №80 експрес без зупинок, а №139 із 15-хвилинними зупинками у містечках Ribeira Brava, San Lorenzo та San Vincente. Вартість квитка в один бік 6 євро, продає водій. Туди вирішив їхати на №139, назад №80 без зупинок, оскільки 139 їде іншим маршрутом – не через гори, а вздовж узбережжя весь час. Але в реальності вийшло інакше.  Маршрут №80 виїздив з Фуншалу через район пляжів Lido та Gorgulho, де як я зазначав раніше, дорога йшла вгору. Але вже за містом, вздовж узбережжя вона стала переходити у сильний серпантин. Багатоповерхові житлові райони на околиці міста швидко залишились позаду, поступившись місцем приватним 1-поверхівкам з маленькими присадибними ділянками. Приблизно 90% площ садиб заповнювали бананові плантації! Причому бананові гілки визрівали далеко не на кожному кущі, а приблизно на одному з 5-7 (неврожай, сезонність?). Бананові плантації займали також великі площі на схилах гір, розташувавшись у вигляді терас на різних рівнях. Найбільше бананових – у містечку Магдалена-дель-Мар. Іноді, щоправда, тропічну ідилію порушували невеличкі промзони. Я розпізнав невеличкий цементний завод та такий же невеликий вантажний порт поблизу на узбережжі.

До першої зупинки у містечку Сан Лоренцо їхали зовсім недовго. Водій англійською повідомив час відправлення, вільного часу було 14 хвилин. Даний населений пункт розташованій на величезній скелі (висотою понад 700 м), де звісно побудовано оглядовий майданчик. Для залучення великих мас туристів, майданчик побудували із прозорою підлогою (відповідно, це місце називають також Skywalk). Зрозуміло, в такому місці належить бути великому сувенірному ринку. Він дійсно є, просто на шляху до оглядового майданчика. Точніше, щоб дійти від автобусної парковки до Skywalk треба просто пройти крізь ринок. Ринок як ринок, бачив і більші. Сувеніри як зовсім стандартні (кепки, футболки, тарілочки, дзвіночки), так і типово мадеріанські (капелюхи з соломи, сумки та гаманці з кори пробкового дерева) та навіть зовсім екзотичні – африканські барабани та австралійські бумеранги (з написами «Madeira»). Вхід на Skywalk поки що безкоштовний, але вже стоять поки що непрацюючі турнікети.  Види крізь скляну підлогу не надто вражають, безпосередньо зі скелі – кращі. В принципі, якщо не відволікатись на сувеніри (яких і так повно по всьому Фуншалу), то 15 хвилин на експрес-фотосесію вистачить. Далі в автобус.

Наступна велика зупинка (раніше не підкреслював, що є ще й маленькі зупинки, по декілька в кожному населеному пункті, на посадку-висадку пасажирів, зрозуміло, місцевих) – це селище Рібейра Брава. Зупинились на набережній маленької річки (каналу?), що падає в океан. Місто має присмак курорту, надзвичайно доглянуте. Є широкий піщаний пляж зі темним піском, багато клумб з квітами, скульптур та інсталяцій. Не знаю, чи варто вибирати його для тривалого відпочинку. Вся логістика –тільки з пересадками у Фуншалі. У Рібейрі Брава маршрут автобусу звертає з приморського шосе і під прямим кутом вузькими сільськими дорогами заглиблюється у хащі… Дорога йде через лісові дороги з маленькими селами на протилежний берег острова. Дорогі вузькі, повороти круті, часті підйоми та спуски, іноді населені пункти чи просто одиночні житлові будинки. На рідких рівнинах зустрічаються отари овечок та кіз. Нетуристична Мадейра.

В такому режимі їдемо хвилин 30. Нарешті знову бачимо океан і чергову зупинку – Сен-Вінсенте. Містечко знамените красивим і симпатичним містом з арками (знов через річку) та невеликим сільськогосподарським ринком (ціни – приблизно вдвічі вищі, ніж у Фуншалі). До Порту-Моніз лишається хвилин 20. Дорога йде знов вздовж узбережжя, тепер вже північного. На диво, на північному узбережжі спекотніше, ніж на південному. І вітряніше. Нарешті, автобус дістається до кінцевого пункту маршруту. Дуже жарко. Перший об’єкт, обов’язковий для відвідування – інформаційний центр. Необхідна карта містечка. В інтернеті таку просто не знайшов. Як виявилось, відвідання інфоцентра виявилося дуже правильним рішенням – крім карти, отримав також дуже важливу інформацію – мій зворотній автобусний рейс маршруту 80 сьогодні не відбудеться (виявляється, по суботах графік руху автобусів інший). Дивно, на кінцевій зупинці у Фуншалі та на сайті автобусної компанії про це не повідомлялось. Таким чином, мій час на відвідання Поту-Моніз з 3,5 годин подовжувався аж до 6… Але співробітниця інфоцентру підказала інший варіант повернення у Фуншал – з пересадкою у Сен-Вінсенте (також автобуси Rodoeste, вартість квитка без змін).

До відправлення – всього 2,5 години. Вирішив скористатися цим варіантом, бо 6 годин для Порту-Моніз явно забагато. Час, що був у моєму розпорядженні, розподілив на відвідання двох візитних карток містечка – океанаріуму та лавових басейнів. Вартість квитка в океанаріум – 7 євро. Експозиція вельми цікава, риб багато, в т. ч. акул. Величезний акваріум з рибами відгороджено скляною стіною. Є й інша океанічна фауна, в т. ч. «морські зірки». Відвідувачів небагато. Аудогід відсутній. Тепер про лавові басейни. Утворилися на узбережжі океану багато тисяч років тому, і застиглої лави. Вода в них, зрозуміло, набирається з океану. З часом їх «облагородили», прибравши зайві фрагменти, щоб не заважали, зацементували дно та зробили зручний вхід у воду. Вони поділяються на дві частини – платні та безплатні. Відвідав варіант 2. Цілком прийнятно. Глибина 1,0-1,5 м, дно цементовано, вода океанська, невеликі хвилі, враження чудові. Зворотний шлях – без пригод, тільки перший автобус (№6) запізнився хвилин на 10. Другий (№150) йшов чітко за розкладом, також із тривалими зупинками у Рібейра Брава та Сан-Лоренцо.

Інше must-see на Мадейрі – це побачити дельфінів. Вартість квитка на дельфін-тур різниться від 35 до 45 євро. Компаній, що організовують таку атракцію, декілька. У деяких у вартість включено купання в океані з борту та обід. В якості судна використовувались моторні катамарани,моторні гумові  спід-боти та моторні кораблі, стилізовані під старовинні каравели з декоративними вітрилами. Я вибрав пропозицію компанії «Magic Dolphine», яка стверджувала, що крім дельфінів гарантує споглядання в океані китів та морських черепах. Тривалість сафарі 2 години, вартість 45 євро, в океан вирушали на спід-боті, всім екскурсантам (14 чоловік) видали рятувальні жилети. Віддалились від Фуншала кілометрів на 17 (запливли аж за аеропорт) вздовж узбережжя, та кілометра на 2 в океан. Дельфіни з’явилися досить швидко, були різних видів. Здивувало, що вистрибують з води зовсім близько і тільки парами. Запам’ятались «пляшконосі дельфіни», які вистрибували з води просто вертикально, а також величезний «сірий дельфін» (найбільший за розмірами усіх видів дельфінів), він виплив з-під нашого катера, проплив зовсім близько від мене, але з води так і не вистрибнув.

А ось китів довелося чекати досить довго. Але з’явився він несподівано і досить близько (не більше 50 м від човна, хоча в океанському безмежжі визначить точну відстань досить складно). Спочатку в одному місці почала різко пінитись вода, потім секунди на 4 з-під води приблизно на метр піднялася сіра голова кита, після того, як вона зникла, гід різко направив катер в бік (вочевидь, знаючи повадки кітів), і дійсно метрів через 200 ми побачили над водою ще й китовий плавник. Очевидно, кит плив паралельно нам. З розповіді гіда – то був фінвал (довжина до 22 метрів, вага до 8 тонн). На шляху до порту, зовсім близько від берега, гід помітив велику морську черепаху (до якої ми підпливли). Це було «коретта» (діаметр близько 1 м, вага 60-100 кг). На зворотному шляху йшли проти вітру, тому хвилі збільшились. Аби люди і фототехніка не намокла, роздали гумові водонепроникнені плащі.

За час нашого відпочинку на Мадейрі стали очевидцями двох знакових подій – 20.06 мадеріанці (разом з усім католицьким світом) відзначали Свято Тіла і Крові Христової (Corpus Christi, аналогу у Православній Церкві я не знайшов) та 22.06 у Фуншалі відзначали День Атлантики.

20.06 (п’ятниця) вважався вихідним днем, не працювали пошта, банки, раніше закінчував роботу міський транспорт та ботанічний сад. Вранці в Кафедральному Соборі відбулося урочисте богослужіння, а ввечері по центральній вулиці відбулася урочиста хода до Собору, де керівництво міста виступило із промовою, а потім священик у супроводі хору також провів богослужіння. А у другій половині дня на кількох центральних вулицях (для цього було спеціально перекритий рух транспорту на набережній), місцеві жителі, вочевидь не тільки з Фуншалу, а й з усього острову, на землі викладали неймовірні різнокольорові композиції з пелюсток квітів, листя та хвої. Центральна площа та прилеглі вулиці під час заходу були вщент заповнені людьми. Здавалось, тут зібралось все населення понад 200-тисячного Фуншалу. Всі святково вдягнені, підлітки у напіввійськових однакових формах з різними нашивками, як нагадують пластівські. Одразу після того, як свято завершилося і люди почали розходитися, на площу виїхала сміттєприбиральна техніка і за кілька хвилин знищила всю квіткову красу.

22.06 ввечері пройшло свято День Атлантики. Ввечері відбувся театралізований перфоманс за участю акторів на гімнастів на морську тематику, а близько 22 вечора відбувся красивий феєрверк.

Ще один цікавим місцем у Фуншалі є Ботанічний Сад. Насправді у місті є два ботанічних сади (як і в Києві, до речі) – крім центрального, є ще й Сад Монті. Дістатися до обох садів можна на фунікулері, нижня зупинка якого знаходиться на центральній набережній, біля автостанції «жовтих» автобусів. Вартість поїздки на фунікулері – 8  євро. Альтернатива – автобус №29. Безлімітний квиток на весь день – 5 євро, контролери в транспорті є. Я вирішив відвідати Центральний ботанічний сад. Вартість вхідного квитка – 6 євро. Головна пам’ятка саду – різнокольорове квіткове панно, вид на яке є одним з візитних карток Фуншалу. Але Ботанічний Сад Фуншалу – це царство кактусових! Кактусів тут сотні, різних видів, розмірів та форм. Багато також трав з усього світу, в т. ч. з Африки, а також рослин, що є екзотичними для португальців, але звичними для нас: капуста, буряк, соняшник. З іншого запам’ятались також гранатові дерева, які саме на той час квітнули. Раніше ніколи не доводилося бачити як цвіте гранат. Зрозуміло, що Ботанічний Сад є одним з оглядових майданчиків, звідки відкривається гарний вид на місто і порт. Зокрема, здавалось зовсім поруч розташований великий сучасний стадіон (насправді, він на іншому пагорбі, до якого дістатись не так просто). В Фуншалі дві футбольні команди вищої португальської ліги, досить пристойні за рівнем, часто грають в європейських кубках. Зокрема, в серпні 2017 в рамках Ліги Європи в Фуншалі грало київське «Динамо».

Фуншал не дарма називають містом-садом: крім ботанічних садів, заслуговує на увагу також Парк Святої Катерини, розташований на площі. В парку є штучний ставок в якому плавають качки та лебеді. У ставку також красиві фонтани.

До побутових питань. Як і у будь-якому курортному європейському місті з харчуванням проблем немає, в центрі міста на набережні є безліч кафе та ресторанів. Серйозну конкуренцію останнім складають кафе системи «селф-сервіс» у мережевих супермаркетах «Pingo Doce». Всього у місті 6 супермаркетів цієї мережі, як мінімум у двох з них є вказані кафе. Система обслуговування наступна: страви відпускаються на вагу (зважуються на касі). Вартість 10,99 євро/кг (з 12 до 17 години) та 8,99 євро/кг після 17. Оплачуються окремо: перші страви (€1,10), вода (€1 за пляшку 0,5 л), вино (€0,9 за бокал). Вибір страв великий, асортимент кожного дня різний, багато риби та морепродуктів, приготовано якісно, сервіс високий. Є також зовсім економ-пропозиції: по 5,99 євро/кг (незалежно від часу відвідання): варений рис, смажена картопля, полента та смажена курка. Звісно, економ-пропозицію потрібно набирати на окрему тарілку. Оплачені товари з супермаркету проносити в кафе і вживати ніхто не забороняє.

Мадейра є аграрним регіоном, тому проблем із свіжими фруктами там, ясна річ, немає. Прямо посеред пішохідних вулиць та площ розгорнуті прилавки із фермерськими бананами, вишнями, виноградом, полуницею тощо. Ціни трохи вище, ніж у супермаркетах. В супермаркетах дуже низькі ціни на ананаси (думав, португальські, з Азорських островів) – виявилось, що ананаси також як і у нас, з Коста-Ріки. Є також знаменитий народний ринок – «Mercado Lavradores» – місце туристичне, асортимент та ціни аналогічний торгівцям з вулиці. Крім того, продають селекціоновані тільки на Мадейрі гібриди різних фруктів та овочів.

На народному ринку є також велика кількість сувенірних крамничок, основний товар – вироби з кори коркового дерева та капелюшки з соломи (на зразок тих, які носять візники тоббаганів). Коркове дерево на Мадейрі не росте і продукцію з нього виготовляють на материковій Португалії. Якщо вирішите купити собі щось з корку на ринку – вивчайте товар особливо уважно, оскільки є дуже багато китайських підробок, навіть з наклеєними на етикетки португальськими штрих-кодами. Звісно, у китайських магазинах дешевих товарів (їх у місті мінімум 3) – коркові вироби виключно китайські. Ми купували в сувенірному на розі вулиць Avenida Arriaga та R. Antonio Jose de Almeida (майже навпроти Собору, китайських сюрпризів не помітили). Трохи нижче ціни в сувенірних в районі Лідо. А ось у двох великих крамницях біля входу на поромний термінал все, навпаки, дуже дорого.

Для любителів «класичного шопінгу». Є три великі торгові центри: La Vie, Anadia та Forum. Окремо є два магазини H&M, один в центрі – навпроти парку Св. Катерини, другий у ТЦ «Forum», що в районі новобудов, на околиці міста. Багато недешевих бутиків також є на вулиці R. de Ajoube, цінові категорії різні. Запам’ятався один цікавий магазин – досить рідкісний для нас магазин тканин. Причому тканини продавались не тільки на довжину, але й на вагу. Всі тканини виготовлені в Португалії, ніяких китайських.

З інших місць проведення дозвілля в Фуншалі є багато музеїв: військовий музей (у старовинному форті на набережній, з двома старовинними гарматами перед входом), музей виноробства (на центральній вулиці Avenida Arriaga, поруч з Муніципальним Садом), музей історії Мадейри, музей електрифікації, музей Кріштіану Роналдо тощо.

Зворотний шлях до аеропорту пройшов без проблем, незважаючи нате, що виліт (до Дюсельдорфа) був достатньо ранній – о 10:00. Інтервали руху все одно приблизно раз на 45 хвилин, тому їхали рейсом о 06:30 (в розкладі вказано відправлено з кінцевої зупинки – в даному випадку Lido), до нашої зупинки №6 приїзжає приблизно за 20 хвилин, до аеропорту їхати ще 30. Аеропорт Фуншала (FNC) нічим особливим не запам’ятався, тільки хіба що великою кількістю сувенірних магазинів у зоні Duty Free. А також екзотичним для Португалії бренді (країна славиться своїми винами, а Мадейра ще й напоєм «Poncha» – суміш меду, соку з маракуйї та рому з цукрової тростини, міцність 25%), вартість якого нижче, ніж в супермаркетах.  Рейс прибув із затримкою, тому наша посадка відбулася дуже швидко. Як відомо, аеропорт Фуншалу має цікаву особливість – для подовження злітно-посадкової смуги з метою приймати літаки нових сучасних типів, через брак суходолу, її частину добудували просто на сваях над океаном. Автобуси, коли їдуть з/до аеропорту, проїзжають як раз між ними. Про цю особливість краще дізнаватись вже після зворотного вильоту з Мадейри.